Луганська
        обласна державна
        адміністрація

Дорогі громадяни!

Сьогодні, 9 травня, Україна відзначає День перемоги над нацизмом. Щоб зрозуміти й осягнути значення цієї перемоги, достатньо пройтися недільним Києвом. Набережною гуляють родини з дітками, біля Кия, Щека, Хорива й Либеді фотографуються молодята, у парку дідусь вчить онучку кататися на велосипеді, на терасах кафе люди смакують десертами, а поруч вуличний скрипаль неймовірно виконує «Мелодію» Мирослава Скорика.

Все це відбувається під синьо-жовтими прапорами, в незалежній Україні. І в ній травень 2021 року виглядає суттєво інакше, ніж травень 1943-го, коли Київ був окупований нацистами. Там усе, про що я сказав, було неможливим. А позаду мене – обличчя людей, завдяки яким це стало можливим. Звісно, їх значно більше. І майже кожна українська родина має в сімейному альбомі таке фото. Де зображений батько, дідусь чи прадід.

І де зображені мати, бабуся чи прабабуся. І немає у світі такого музею, де б вистачило місця усім світлинам українців, які боролись і перемогли нацизм у складі Антигітлерівської коаліції. Це щонайменше сім мільйонів українців, без яких перемога була б неможлива.

Що для нас перемога над нацизмом? Це вдячність. Яка не має меж, строків давності чи географічного поділу. Вдячність нашим предкам за вигнання нацистів з Харкова і з Донецька у 43-му. За вигнання нацистів з Одеси й Криму в 44-му. За вигнання окупантів з Києва і Львова, Рівного й Полтави, Тернополя та Кривого Рогу. Вдячність від Луганщини й Закарпаття, Волині та Поділля, Херсонщини та Франківщини. Вдячність від кожного куточка України за вигнання нацистів з кожного куточка України.

Що для нас перемога над нацизмом? Це пам'ять. Про її страшну ціну. Про те, що в Другій світовій загинуло понад вісім мільйонів українців. Що додому не повернувся кожен п'ятий українець. Що загалом війна забрала щонайменше 50 мільйонів людських життів. І через ці жахливі цифри слово «перемога» треба сприймати без ейфорії та запаморочень голови. І бажання повторити перемогу може стосуватися чемпіонату з хокею або футболу, але не війни та смертей кожного з 2194 днів Другої світової. 

Переможців прикрашає скромність. Усі, кому пощастило спілкуватися з ветеранами Другої світової, знають, як вони завжди говорили про війну. Скромно, без надриву, хвальби, марнославства, пафосу й без жодної краплі романтизму. Бо романтика на війні буває тільки в кіно. А в реальному житті, у горах трупів, відірваних кінцівках, у концтаборах, бомбардуваннях, блокадах, потягах з остарбайтерами та газових камерах немає жодної романтики. Вони це бачили, пройшли, побороли й щороку 9 травня казали один, незмінний тост: «Нехай ніколи не буде війни».

І для нас перемога над нацизмом – це вистражданий скарб, а не черговий привід поїхати на шашлики. Це не наліпки на авто, а квіти на могилу предкам. Це не карнавал, не костюмована вечірка й точно не фотосесія політиків у формі армії, до якої вони не мали стосунку, з кулеметом, який вони не вміють тримати в руках.

Що для нас перемога над нацизмом? Це причетність до великої справи для людства. Адже ця війна була не про те, чия армія переможе. А про те, чия філософія переможе. І важливим є не тільки те, що ми перемогли, а й те, що програв нацизм. Програв назавжди. З приписом: зникнути з цього світу разом з ксенофобією, расизмом та нерівністю.

І перемога над нацизмом для нас – це гордість за українців, гордість за наших предків, які були невід’ємною частиною перемоги.

Спільної перемоги, де всі країни та народи, що боролися з нацизмом, були важливими, без приставки «більш» або «менш». І ми нікому не дозволимо мінімізувати внесок у перемогу українців, які не лише захистили свою землю, але й у складі радянської армії та військ союзників Антигітлерівської коаліції спільно з десятками інших народів не дали нацистам панувати у Відні, Парижі, Празі, Варшаві, Мадриді, Будапешті, Амстердамі, Брюсселі, Римі, Берліні та багатьох інших містах планети.

Ми не забудемо й не втомимося щороку згадувати самі та нагадувати іншим, що 30 квітня 1945 року Прапор Перемоги над Рейхстагом встановлював українець Олексій Берест. Що виходець з родини українських лемків Майкл Стренк встановлював прапор США на Іодзімі. Що 2 вересня 1945 року акт про беззастережну капітуляцію Японії на лінкорі «Міссурі» приймав українець, генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.

Що найкращим льотчиком Другої світової є українець Іван Кожедуб, який збив понад 60 ворожих літаків. Що на рахунку снайперки Людмили Павличенко – 309 нацистських солдатів і офіцерів. Що український екіпаж українського танка першим розбив браму концтабору Аушвіц.

Що українського розвідника Євгена Березняка, прототипа відомого кіногероя майора Вихора, називають рятівником польського Кракова. І не забудемо ще сотні тисяч імен українців, які вписані в історію Другої світової війни та перемоги над нацизмом.

І все це сьогодні примножує біль і сум, якщо уявити реакцію цих людей на те, що їхні нащадки, сучасні українці, через роки потому знову дізнаються, що таке війна. Зберегти пам’ять про Другу світову було нашим обов’язком. Тому з покоління в покоління батьки розповідали про війну синам. Але це перевернулось, і з 2014 року сини розповідають про війну батькам. І вже не дідусі онукам, а онуки дідусям можуть розповісти про такі речі, як бомбардування або полон. А в історії міста Маріуполя поруч з датою 10 вересня 1944-го з’явилась дата 13 червня 2014-го. І він та ще багато українських міст на сході через 76 років після Другої світової будуть відзначати дві дати звільнення.

Все це болюче й несправедливо щодо всього, що пройшли наші предки, захищаючи українську землю. Але саме їхні подвиги та героїзм дають силу новому поколінню українських військових, наших захисників.

І саме вони дають надію на те, що обов’язково настане день, коли можна буде пройтися недільним Донецьком, Луганськом і Ялтою та побачити, як набережною гуляють родини з дітками, фотографуються молодята, у парку дідусь вчить онучку кататися на велосипеді, а поруч вуличний скрипаль неймовірно виконує «Мелодію» Мирослава Скорика. І все це відбувається під синьо-жовтими прапорами, в незалежній Україні.

З вірою в це, з надією на мир ми дякуємо та вклоняємось сьогодні всім українцям, які захищали та звільняли нашу землю від нацистів у Другій світовій війні.

З 9 Травня! З Днем перемоги над нацизмом!

https://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-ukrayini-z-nagodi-dnya-peremogi-nad-na-68341